Дива приходять до тих, хто у них вірить – кажуть вихованці громадської організації – Волинського обласного молодіжного центру реабілітації інвалідів дитинства “Джерело життя “. Важка хвороба чи вроджені вади багатьох із них прирекли на постійне перебування у чотирьох стінах батьківської оселі, відокремленими від своїх однолітків.

 

Однак, хто спробував радість спілкування, вже не може сидіти вдома. Хтось прийшов у центр з дому, чимало вихованців до 18 років відвідували Волинський обласний центр ранньої ранньої соціальної реабілітації дітей-інвалідів. Тепер порятунком для всіх них стало “Джерело життя”, у якому злилися воєдино любов і надія, материнська турбота голови правління Людмили Зелінської та її помічників Алли Антонюк, Валентини Тимчишин, Надії Михальчук, Марії Данилюк та Алли Вихровської. Без них не працювали б творчі гуртки, не було б   цікавих розваг, духовних свят.

 

Сьогодні у центрі працюють гуртки технічної творчості, комп’ютерної грамотності, бісероплетіння, макраме, музичний, літературний. Молодь хоче обговорювати почуте і побачене, грати в шахи, слухати вірші, читати.

 

Волинське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів передплатило кожному із інвалідів газету “Благовіст”, щотижня приносить їм місцеву пресу та пресу, яку отримує для себе. А про своє бачення світу, про своє життя молодь заявляє у газеті “Промінчик”, яку випускають в центрі.

 

Вироби з бісеру та соломки, вишиванки, м’які іграшки, картини, зроблені із великою любов’ю руками вихованців милують око на виставці в центрі, де люди із особливими потребами ведуть повноцінне життя.

 

Суспільство має ставитися до них із розумінням і у всьому допомагати. Інваліди вірять, що світ не без добрих людей. Вони завжди приходять на допомогу, так як прийшла на допомогу цього разу громадська організація самаритян Луцька, коли виникла потреба доставити візочників до центру. Недаремно девіз цього реабілітаційного центру “Де важко одному дитину тримати, з’єднаємо руки, щоб разом підняти”. Нехай ці слова стануть змістом життя для кожного із нас, а держава повернеться обличчям до обділених долею людей і надасть фінансову підтримку таким центрам, які існують на ентузіазмі батьків.