Освіта завжди була прерогативою «сильних». Отримати знання могла мізерна частина населення будь-якої спільноти людей. Так склалося, що люди з обмеженими можливостями, рідко входили до числа, так званих, «обраних». Можливо через острах суспільства чи через не бажання приймати їх як повноцінних його членів, важко казати напевно. Тому залишаємо це на розсуд історії.

Наразі ситуація змінюється на краще та привносить все більше можливостей. Якби я народився 300 років тому, навряд чи у моїх батьків (вчительки та столяра) зародилася би думка про можливість отримання мною якісної освіти. Максимум на що я міг би претендувати – знання, отримані від мами та тата в колі родини.

6 років підтримки Київським обласним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів дозволили мені, як і багатьом іншим, успішно завершити курс навчання на юридичному факультеті Відкритого міжнародного університету розвитку людини «Україна», отримати диплом «Спеціаліста» та віднайти своє місце в житті будучи дійсно конкурентоздатним на ринку праці.

Маючи з дитинства дитячий церебральний параліч, після закінчення університету, що був поштовхом до моєї соціалізації та завдяки підтримці родини, що була її відправною точкою, я перестав вважати себе «інвалідом» та вдихнув на повні груди запах нових можливостей та перспектив котрі розстелили дороги в різні кінці світу.

Не заглиблюючись в деталі, проблеми та перепони що поставали на моєму шляху та з впевненістю в майбутньому від щирого серця, наповненого вірою, надією, та любов’ю, хочу подякувати всім причетним до мого становлення як особистості - Родині, Університету, Фонду…

З вірою в щасливе майбутнє, Чорний О.В.